Війна Росії проти України стосується не лише свободи та виживання України, а й майбутнього жорсткої безпеки Європи. Росія хоче замінити кооперативний, демократичний порядок безпеки в Європі, принципи якого були викладені 50 років тому в Гельсінкському заключному акті, таким, де сила має право, а Росія є імперією, яка домінує над великими частинами Європи. Це створило б загрозу безпеці Європейського Союзу та його держав-членів.
Рішення ЄС розпочати переговори про вступ з Україною є геостратегічною інвестицією, яка може зміцнити європейський порядок безпеки та перешкодити Росії досягти своїх амбіцій. Він робить це не лише захищаючи суверенне право України йти європейським шляхом, але й забезпечуючи військовий потенціал і стратегічні ресурси для ЄС. Однак, незважаючи на те, що Україна могла б зробити внесок у безпеку ЄС у довгостроковій перспективі як повноправний член, безпеку України повинна забезпечити насамперед Європа.
Членство в НАТО залишається метою України — це закріплено в Конституції та підтримується явною більшістю громадян України. Однак наразі в НАТО немає консенсусу щодо надання Україні запрошення. Це може швидко змінитися, і європейські країни мають рацію, наполягаючи на тому, що членство України в НАТО було б найкращим і найдешевшим варіантом для забезпечення безпеки в Північноатлантичному регіоні.Тим не менш, перспективи членства України в НАТО залишаються далекими, тому ЄС повинен серйозно розглянути, як він може забезпечити свої геостратегічні інвестиції — розширення ЄС на схід — без гарантій безпеки згідно зі статтею 5 НАТО.
ЄС також може зіткнутися з принципово новими та невідкладними військовими викликами у світлі висловленого президентом США Дональдом Трампом наміру досягти угоди про припинення вогню у війні Росії. Хоча форма такої угоди та перспективи її досягнення ще не визначені, будь-яка форма врегулювання припинення вогню повинна супроводжуватися надійними гарантіями безпеки Україні. Без цього Україна була б беззахисною перед поновленням російської агресії (як це сталося після укладення Мінських угод).
Не можна виключити ймовірність того, що країни-члени ЄС і такі країни, як Велика Британія та Норвегія, повинні будуть розгорнути війська на території України в разі угоди про припинення вогню. На цьому тлі необхідність посилення жорсткої безпеки ЄС не є віддаленим завданням, яке необхідно реалізувати лише після вступу України до ЄС.Щоб забезпечити розширення ЄС на схід і вирішити потенційно негайні військові виклики, ЄС повинен реалізувати свої амбіції стати геостратегічним гравцем як самостійно, так і в тісній співпраці з НАТО.
Він має продемонструвати вчинками, що має політичну рішучість і здатність захищати себе та свої основні інтереси.Деякі заходи, необхідні для досягнення цієї амбіції, вимагатимуть відхилень від статус-кво та переоцінки ролі ЄС. Можливість виконання необхідних кроків для забезпечення жорсткої безпеки ЄС випливатиме не лише з політичного бажання в європейських столицях, а й із зовнішніх обставин і тиску з боку США. Ці фактори можуть створити відчуття необхідності, яке, як і в минулому, дозволить державам-членам ЄС об’єднатися, сформувати та змінити європейську співпрацю.По-перше, європейські політики повинні розглянути впровадження ключових інституційних реформ у зовнішній політиці та політиці безпеки. Наразі Спільна зовнішня політика та політика безпеки ЄС (CFSP) залишається міжурядовою; оскільки рішення вимагають консенсусу між державами-членами, дії ЄС можуть страждати від несвоєчасності та неефективності.
Перехід до голосування кваліфікованою більшістю (QMV) у CFSP підвищить ефективність формування політики ЄС і, можливо, може бути здійснений без змін Договору. QMV обговорювалося в минулому, але сьогоднішні геополітичні виклики можуть стати поштовхом для просування вперед.СЗППБ також є сферою, до якої Україна і Молдова могли б бути негайно інтегровані, наприклад, дозволивши їм брати участь у ключових форумах СЗППБ для прийняття рішень та шляхом інтеграції їх до безпекових ініціатив ЄС, таких як Європейське оборонне агентство (EDA) і Постійне структуроване співробітництво (PESCO).
По-друге, посилення геостратегічної ролі ЄС вимагатиме масштабних інвестицій і зусиль у сфері безпеки та оборони. Витрати на оборону в державах-членах повинні перевищувати щонайменше 3% ВВП, значна частина яких буде спрямована на військову допомогу Україні та інвестиції в українську оборонну промисловість.У висновках Європейської Ради щодо європейської оборони від 6 березня вітаються плани Європейської Комісії щодо сприяння збільшенню національних витрат на оборону та надання державам-членам позик на оборону. Вони також закликали Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) адаптувати свою практику кредитування до оборонної промисловості, переглянути перелік виключених видів діяльності та збільшити обсяг доступного фінансування.Ці висновки окреслюють необхідні кроки в правильному напрямку.
Взяття спільного боргу ЄС через оборонні облігації також може запропонувати фінансову вогонь для усунення прогалин у спроможності та зміцнення оборонної інфраструктури Європи. Щоб такий крок був життєздатним, країни, які традиційно виступають проти спільного боргу, мають змінити свою ощадливу позицію.По-третє, якщо ЄС хоче взяти на себе нову роль у світовій політиці, європейські лідери повинні покращити свою стратегічну комунікацію з громадянами. Зміна стратегічної культури в Європі — заснована на розумінні громадянами, наприклад, чому розширення є геостратегічною інвестицією, чому розширення потребує безпеки та невідкладних військових викликів, з якими може зіткнутися ЄС — буде ключем до забезпечення внутрішньої підтримки інвестицій у безпеку та оборону.
Важливу роль також відіграватиме стратегічне спілкування з громадянами держав-членів ЄС щодо конкретного внеску, який країни-кандидати можуть зробити у безпеку та економічне процвітання ЄС як повноправні держави-члени.По-четверте, для забезпечення ефективної взаємодоповнюваності та обміну розвідувальними даними між двома організаціями буде необхідна більша та тісніша співпраця між ЄС і НАТО.
Одним із кроків могло б стати встановлення нового партнерства між ЄС і НАТО, згідно з яким ЄС використовуватиме свої фінансові та регуляторні інструменти, щоб допомогти державам-членам виконати вимоги щодо спроможності НАТО та забезпечити дотримання більш чітко визначених угод НАТО щодо стандартизації обладнання та боєприпасів для підвищення оперативної сумісності.
